Славетна плеяда Сумщини

Віртуальний календар бібліотеки коледжу СНАУ


Фотография  Фотография

2015 рік

 

 

 

 
«
 

Прочитайте про Ніканора Онацького:

  • Ареф’єва Г. В. Н. Х. Онацький – фундатор Сумського художнього музею // Художник у провінції : матеріали міжнар. наук. конф. (24–25 верес. 2009 р., м. Суми) / Сум. обл. художній музей ім. Н. Онацького. – Суми : Університетська книга, 2009. – С. 31–35.
  • Сумщина в іменах : енцикл. довід. / Сумський державний університет ; Рекламно-видавниче об-ня «АС-Медіа». – 2-ге вид., перероб. та допов. – Суми : Фолігрант, 2004. – С. 345–346.
  • Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. – С. 450.
  • Митці України : енцикл. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. – С. 434.
  • Про присвоєння імені Никанора Онацького Сумському художньому музею : постанова Кабінету Міністрів України [від 28 грудня 1994 р.] // Зібрання постанов Уряду України. – 1995. – № 3. – К. : Україна, 1995. – С. 22.

 

 

 

ЮВІЛЯРИ ЛИСТОПАДА- 2014

 

Прочитайте у листопаді про:

О.Вишню, П.С.Рибалка, Г.Білоуса

 

Григорій Білоус

(1939-2011)

Виходець села Курмани, український поет, прозаїк,

член Спілки письменників України, лауреат міжнародної

української премії ім. Г.С.Сковороди, літературно-мистецької

премії ім. М.Старицького

 

          Мати і дядько Дмитро Григорович Білоус привили хлопцеві любов до  рідного слова. Буваючи у знаменитого дядька Дмитра в гостях у Києві, він мав нагоду познайомитись із відомими письменниками Остапам Вишнею, Андрієм Головко.       

          Найпершою пробою пера Григорія Білоуса  стала розказана

у віршах казка «Івасик-Телесик». 
     Після закінчення Київського геологорозвідувального технікуму Григорій Білоус майже 11 років пропрацював у Закарпатті. У вільний час писав вірші. Його літературний дебют відбувся у 1971 році. Це була поетична збірка “Зоряний колодязь”. Потім доля перенесла Григорія Білоуса із Закарпаття на Кіровоградщину, а вже звідти – до Черкащини. Працював у газетах «Серп і молот», «Черкаська правда». 
     Після закінчення Вищої партійної школи Григорій  Білоус став професійним журналістом і непересічним фотокореспондентом.
Наступна книга письменника вийшла через 20 років. Це був роман “Рудоман”. Григорій Білоус блискучий оповідач, з досконалим володінням і чуттям слова. Він не просто розповідає, він малює цілі статичні картини, які перетворює у кінематографічні полотна. 

   У 1999 році вийшла друга поетична збірка “Терноцвіт”, якою автор зустрів свій 60–річний ювілей. 2004 року вийшло дві книги Г. Білоуса: книга віршів, поем і досліджень творчості Г. Сковороди, Т. Шевченка, В. Стуса “Провидці правди і свободи” і книга листів “Слова, слова, спасіте наші душі”. У цій книзі надруковані 150 листів до друзів, вибрані з кількох тисяч, написаних за 20 з лишнім років.
У 2006 році  вийшов збірник статей “По той бік мовленого слова”. 
   Григорій Павлович очолював обласну письменницьку організацію. Він вдихнув у її діяльність новий вогонь. Йому вдалося налагодити плідну співпрацю з облдержадміністрацією, започаткувати кілька престижних літературнихконкурсів.
       Гордістю Г. Білоуса є часопис «Холодний Яр», який спільно видають спілка та обласна рада з 2003 року, а його головний редактор і укладач – сам

Григорій Білоус.

        Григорій Павлович – лауреат міжнародної премії імені Г. Сковороди, регіональної імені М.Старицького. 

Інтернет -ресурси:

 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

 

Краєзнавчі видання:

  • Скакун, В. Літературна Сумщина/ В.Скакун.- К.: Музична Україна, 1995.- С.152

 

 

Король українського гумору

 

До 125-річчя від дня народження Остапа Вишні

 

 

 

 

 

РИБАЛКО ПАВЛО СЕМЕНОВИЧ

 

"Броня від частих пострілів тремтіла,

Йшов жаркий бій з фашистською ордою.

Дзвеніла пісня, і вперед бігла

Дорога нашої слави боевой."

                                                А. Гурьев
 

               Рибалко Павло Семенович народився 4 листопада 1894 р. в селі Малий Вистороп Харківській губернії нині Лебединського р-ну Сумської обл. у багатодітній сім'ї робітника. З часом це село увійшло до складу більшого села Романовки.

Дом П.С. Рыбалко в селе Малый Истороп

(Дім П.С. Рибалко в селі Малий Вистороп)

 

     Батько, Семен Філіпович, працював слюсарем на Романовському  цукровому заводі. Мати, Матрона Степанівна, була домогосподаркою, виховувала дітей. Дитинство Павла Рибалко пройшло тут же, в Романовке. Після закінчення 3 класів приходської школи його, як і інших романовських хлопченят, чекала одна доля піти працювати, за прикладом батьків, на цукровий завод.

У 1908 р. Павло стає учнем токаря. У 1912 р. вісімнадцятирічний юнак їде в Харків. Він поступає працювати на одно з найбільших харківських підприємств паровозобудівний завод. До осені 1914 р. Павло Рибалко проходив «робочі університети», поки не забрали в армію.

У лютому 1915 р. після трьох місяців початкової підготовки, рядовий Рибалко прибув на Південно-західний фронт в 82-у стрілецьку дивізію, до грудня 1916 р. він служив у бойових частинах. У липні 1917 року, коли після Лютневої революції російська армія стала поступово розкладатися, Рибалко, як і десятки тисяч солдатів, для яких сенс війни був вже втрачений, покинув частину і поїхав в рідне село Романовку. 

У кінці 1917 р. Павло Рибалко вступає в ряди червоногвардійців. Після укладення Брестського миру Україну окуповували німці, Павло Рибалко у складі партизанського загону воює з ними, а також з військами гетьмана Скоропадського і петлюрівцями. Дуже швидко завдяки своєму бойовому досвіду і військовому умінню Павло Семенович стає командиром загону.      Одного разу в серпні у бою з перевершуючими силами німців під невеликим українським містечком Ахтирка Рибалко П. С. потрапив в полон.

                      Після Жовтневої революції вступив до Червоної Гвардії. Був помічником командира партизанського відділу під час окупації України німецькою армією в 1918 році  брав участь у громадянській війні, як комісар полку та бригади в 1-й Кінній армії воював на Південному фронті.

                           У 1934 рокі  Павло Рибалко закінчив Військову академію ім. М.В. Фрунзе. Керував ескадроном, полком, бригадою. У 1934 – 1935 р.р. був військовим радником  в уйгурських сепаратистів в китайській провінції Сіцзян, а у 1937 році і по 1940 рік служив військовим аташе в Польщі та в Китаї, потім почав викладати.

                          В часи Великої Вітчизняної війни після численних рапортів з проханням направити його на фронт з 1942 року керував танковими арміями, брав участь у багатьох бойових операціях, у тому числі – в наступальних операціях в районі Києва, Житомира, Проскурова, Львова, Берліна, Дрездена, Праги. 
Слева направо: П.С.Рыбалко, И.Ф.Ватутин, К.С.Москаленко. Октябрь 1943 г.
 

У 1945році Рибалко було надане військове звання – маршал бронетанкових військ. У 1946 році  він став депутатом Верховної Ради СРСР другого скликання. Після війни керував армією, а з 1947 року був командуючим бронетанковими та механізованими військами Радянської Армії.

28 серпня 1948 року двічі Герой Радянського Союзу кавалер двох орденів Ленина, трьох орденів Суворова 1 міри, орденів Кутузова I міри, Богдана Хмельницького I міри, цілого ряду медалей і іноземних нагород. Маршал бронетанкових військ Павло Семенович Рибалко, знаходячись у бойовому ладі, після важкої і тривалої хвороби, помер. Він був похований з особливими військовими почестями в місті Москві на Новодівочому кладовищі.

 

Могила П.С. Рыбалко на Новодевичьем кладбище

На згадку про славного сина Вітчизни на його батьківщині в селі Малий Вистороп Лебединського району Сумської області України і в Празькому пантеоні Чехословаччини встановлені бюсти, а в містах Москви і Харкові відповідні меморіальні дошки.

На його малій батьківщині створений музей прославленого земляка. У Москві, Києві, Житомирі, Пермі і в інших містах є вулиці, що носять ім'я маршала Рибалко П. С., а у Волзького річкового пароплавства один з круїзних теплоходів називається «Маршал Рибалко».     

Народний музей П.С. РИБАЛКА
 
 
                Мальовниче село Малий Вистороп, що на Лебединщині, з більш ніж трьохсотлітньою історією, пов’язане з життям і діяльністю видатного діяча збройних сил, двічі Героя Радянського Союзу, маршала бронетанкових військ Павла Семеновича Рибалка. Виявом великої поваги до подвигу уславленого земляка і його бойових соратників є народний музей.
              Музей був створений у 1954 році. Сучасна експозиція в музеї виконана в 1984 році.
Будівля музею є історичною пам’яткою. Це колишній маєток Романівського цукрового заводу, який було збудовано у 1870 році.
 

             У шести залах приміщення розміщено понад 3 000 експонатів. Матеріали музею висвітлюють основні етапи життя і діяльності Павла Семеновича Рибалка, подвиги його бойових соратників. Серед експонатів історичні документи, фото, книги, газети воєнних років, особисті речі маршала, цінні подарунки.
 

ЮВІЛЯРИ ЖОВТНЯ - 2014

Микола Артемійович Терещенко.jpg

 

(1819-1903)

 

Микола Артемійович Терещенко - відомий український підприємець, цукрозаводчик,

 меценат, почесний громадянин Глухова і Києва.

Династія роду Терещенків - одна з найбільших і найвидатніших в Україні. До сфер діяльності цієї знаменитої родини входить і цукрова промисловість, і торгівля, і державна служба, і суспільні діяння. А найголовніше, звичайно, - це їх виключний вклад у культуру, наукову, мистецьку , просвітницьку і благодійну скарбницю держави.      Першим з достатньо відомих історії представників роду Терещенків був Артем Якович. Поруч з батьком вивчали науку комерції троє його синів -. Микола, Федір і Семен . Старший син Микола народився в м Глухів, освіту отримав в Глухівському міському училищі . Але навіть провінційна освіта, поєднана з природними здібностями і гострим розумом, дали йому змогу не просто з достоїнством продовжувати батьків бізнес, а й значно розширити його. Ще зовсім молодим Микола Артемійович. розпочав торгівлю зерном Накопичивши деякий капітал, Микола Терещенко зайнявся чумакуванням - возив зерно на возах в Крим, а звідти -. сіль і рибу . Отриманий досвід став Терещенкові у нагоді в роки Кримської війни, коли він займався постачанням військ провізією і обмундируванням . Микола Терещенко зумів найбільшу користь для себе мати під час реформи 1861 року Він скористався тим , що більшість підприємців розгубилися через зміни умов ведення господарств, і почав скуповувати маєтки збанкрутілих поміщиків або ж брав в оренду їх угіддя і промислові підприємства. Одночасно з підприємницькою діяльністю Микола Терещенко, за сімейною традицією, починає займатись і суспільними справами.
В квітні 1851 р. Миколу Артемійовича обрали старшим бургомістром, а потім і міським головою. Головував Микола Артемійович майже тридцять років. Це свідчить про високу довіру, яку він здобув у земляків своєю діяльністю. Проводив її у трьох напрямках:. земські справи, просвіта та благодійництво . Недарма навіть у родовому терещенківському гербі був девіз - «Потяг до суспільних справ» . Накопичення капіталу НЕ було самоціллю ДЛЯ сім'ї Терещенків . Це відбувалося паралельно З оновленням і удосконаленням виробництва і створенням необхідних умов ДЛЯ ефективної роботи заводів 1879 року брати Терещенки за підтримки і благословення свого батька відкривають «Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків». Перший статутний капітал товариства складав 3 мільйони рублів. В тому ж році на Всеросійській виставці Товариство удостоїлось срібної медалі «за дуже хороший цукровий пісок і хороший м'який рафінад, при значному виробництві». З часом річний оборот Товариства досяг 12 мільйонів рублів, а справами управляли 14 різних контор у різних містах. Але частина заводів і маєтків не входили до товариства, а залишалися в окремій власності кожного з братів. Миколі Артемійовичу належали майже 80 тисяч десятин землі, кілька цукрових, рафінадних заводів і винокурень, парові і вітряні млини та багато іншого. Ці маєтності були розкидані по різних губерніях Російської імперії. Разом з батьком, братами й дружиною Микола Терещенко жертвував на потреби Глухова величезні кошти для розвитку міста, культури й освіти. В 1879 р. брати Терещенки заснували безкоштовну лікарню св. Єфросинії в пам'ять матері Єфросинії Григорівни. На їх пожертви були побудовані ремісниче училище, жіноча і чоловіча гімназії, учительський інститут, будівля банку. Однією з найвизначніших споруд міста є Трьох - Анастасіївська церква, яка була побудована на кошти Миколи і Федора Артемовичів в 1885 -. 1893 РР Церкву названо на Честь трьох Анастасій Миколи Терещенка -. матері, дружини і Дочки Загалом сім'я Терещенків пожертвувала на Благо міста Глухова півтора мільйони рублів -. суму на той час небачену . Їх підприємницька діяльність і благодійництво отримали високу оцінку як суспільства, так і державної влади . Знаменним для роду став березень 1870 року, коли найвищим указом рід Артемія Яковича отримав Право називатись дворянським Дворянство було пожалувано у потомственне наслідування за особливі заслуги у справі землеволодіння, а також за внесок у благодійницьку діяльність. На деякий час Терещенки переїжджають до Москви , але вже у 1875 році повертаються до Києва. На початку ХХ ст. сім'ї Терещенків належало понад 150 тисяч десятин землі, цукрові і лісопильні заводи, суконна фабрика, спиртові заводи. В 1911 р. лише на рахунках Миколи Артемійовича в іноземних банках знаходилось понад 13 млн. рублів, не кажучи вже про банки на території Російської імперії. Історичні документи наводять дані, за якими за Все Своё життя М.А. Терещенко пожертвував ДЛЯ суспільної користі близько 5 млн. рублів. Сім'я Терещенків склала серйозну конкуренцію знаменитому московському колекціонеру Третьякову. Завдяки їхнім зусиллям Київ і досі має надзвичайно багате зібрання творів мистецтва. Сьогодні ознайомитись з ними можна в чотирьох музеях :. Національному художньому, Тараса Шевченка, Російського, Західного і Східного мистецтв До речі, три з них займають будинки, які належали Терещенкам, а четвертий споруджено їхнім коштом. У Києві Микола Артемійович більш активно починає займатися благодійництвом і інвестуванням у будівництво громадських споруд. У. 1881 р . відкривається училище ДЛЯ сліпих і виділяє 23 тис . рублів на будівництво Маріїнського дитячого притулку (зараз - НДІ психології) На кошти, які виділяв Микола Артемійович, було побудовано: 4-ту гімназію (нині - Транспортна академія), 5-ту гімназію по Великій Васильківській , притулок-училище для глухонімих на Мало - Дорогожицькій вулиці, колонію для малолітніх злочинців, жіночу гімназію на Покровській вулиці, школу при Борисоглібській церкві, Троїцький народний будинок (тепер Театр оперети), Покровську церкву на Солом'янці, собор св. Миколая в Покровському . монастирі . Значні кошти він виділив на будівництво Володимирського собору, був одним із інвесторів будівництва в Києві Політехнічного інституту, перерахувавши у фонд будівництва близько 150 тис рублів. На кошти Миколи Терещенка та його сина Олександра було побудоване приміщення, в якому розмістились два училища -. чоловіче та жіноче . Сьогодні ця будівля прикрашає Львівську площу Києва . Це театральний інститут імені Карпенка-Карого . В останні роки життя Микола Артемійович отримав ранг таємного радника, який відповідав військовому званню генерал-лейтенанта . В 1892 р Миколі Терещенку було присвоєно звання почесного громадянина м . Києва, на благо якого він трудився майже 30 років. Микола Терещенко помер 19 грудня 1903 року на 84 році життя. Похований в рідному Глухові в Анастасіївській церкві. Через шість років, у 1909 р. вдячні мешканці Глухова поставили своєму знаменитому землякові бронзовий пам ' ятник. В роки революції він був знищений. 

Вікіпедія

Сайт Національний музей Тараса Шевченка

 

Династія Терещенків

Глухівська центральна районна бібліотека

 



Панов Олександр Васильович

1914-1944

Народився у 1914 році в с. Сиром'ятникове Путивльського району в сім'ї службовця. Дитинство його і юність пройшли на Конотопщині. В селі Грузьке Панов закінчив початкову школу, а в Конотопі - семирічку та школу фабрично - заводського навчання при паровозо - вагоноремонтному заводі . На цьому підприємстві працював столяром - червонодеревником.

У 1932 році вступив до Київського державного університету, а через два роки став курсантом військового авіаційного училища.

У 1938 році добровольцем бився проти фашистів у Іспанії. Брав участь в повітряних боях над Ебро і Мадрідом. В одному з запеклих боїв був тяжко поранений. Після тримісячного перебування в госпіталі повернувся в рідні краї.

Мужність і відвагу льотчика Батьківщина відзначила двома орденами Червоного Прапора. 1939 року став слухачем Військово -. повітряної академії ім . Жуковського . Закінчити її НЕ Дала війна Воював на Ленінградському, Волховському, Калінінському, Західному, Південно -. Західному, Сталінградському, та інш фронтах. За бойові заслуги був нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня, Олександра Невського і багатьма медалями.

У перший період війни капітан Панов був заступником командира 185-го винищувального авіаційного Червонопрапорного полку. За цей час він зробив 70 бойових вильотів, провів 15 повітряних боїв і збив 6 літаків противника. Восени 1941 року в небі Москви відважний пілот зі своїм веденим вступив у нерівний бій із сімкою "юнкерсів". Три фашистських літака були знищені.

У травні 1942 року Панова призначили командиром 736 -. Го винищувального полку . Через кілька місяців цей полк перейменували у 67-й гвардійський, а в кінці 1943 року нагородили орденом Червоного Прапора За Два роки орли Панова провели 4251 бойовий виліт, під час яких знищили 268 ворожих машин. З них 8 командир полку збив особисто.

У липні 1943 року шість літаків ескадрільї майора Панова атакували 18 винищувачів противника в районі Сіверського Дінця. Шість з них, охоплені полум'ям, впали на землю. Наші "яструбки" вийщли з бою без втрат.
Про надзвичайну хоробрість і льотну майстерність радянського аса стало відомо на всіх фронтах. Його бойовий досвід вивчався в льотних училищах країни.

2 серпня 1943 року підполковник Панов повів 17 винищувачів на прикриття військ Центрального фронту. В районі Чернь - Красниково наші літаки зустріли 70 фашистських бомбардувальників у супроводі чотирьох десятків винищувачів. Радянські льотчики сміливо атакували армаду. Ворожі ескадрильї були розсіяні. Скинувши бомби будь - куди, гітлерівські льотчики повернули назад. У повітряному бою фашисти втратили кілька машин.

Іншим разом Панов у парі з лейтенантом Кузнецовим вилетів на перехват розвідників противника Пілоти вийшли точно на ціль і стрімко атакували ворожі літаки.З дистанції 75 метрів Панов збив фашистського стерв'ятника.

Свій останній бій відважний льотчик провів 12 вересня 1944 року. Радянські винищувачі під командуванням О.Б. Панова підтримували дії бомбардувальників у районі Варшави. Кілька ворожих літаків атакували нашу четвірку. Зав'язався запеклий бій. Влучними пострілами радянські льотчики збили два фашистських винищувачі. Але в ході бою гітлерівцям вдалось підбити літак підполковника Панова. Тяжко поранений він все-таки благополучно посадив літак, але з машини вже не вийшов. Герой помер за штурвалом свого літака. Останки відважного льотчика поховано на кладовищі польської столиці.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року за уміле керівництво бойовими діями авіаційного полку, мужність, відвагу і хоробрість, виявлені в боротьбі з ворогом, Олексію Борисовичу Панову було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Інтернет- ресурси:

 

Панов О.В.- Герої Радянського Союзу

 

Література про героя:
 
Гриченко І.Т. Подвиг :. нариси про Героїв Радянського Союзу /І.Т Гринченко, М.М. . Головін -2-ге вид.-Харків: Прапор, 1973-302с.

Гнідаш Кузьма Савелійович 
(1914 - 1944) 
(Підпільний псевдонім «Кім») - командир оперативно-диверсійного центру в тилу ворога розвідувального відділу штабу 1-го Білоруського фронту, майор, Герой Радянського Союзу.

Народився Кузьма Савелійович 20 жовтня 1914 року в с. Салогубівка (нині Роменський р-н Сумської області). 

У 1933 році закінчив Прилуцьку автотракторну школу, потім працював трактористом і автомеханіком у Талалаївській МТС. 

У 1936 році був призваний до лав Червоної Армії. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, К. С. Гнідаш БУВ комісаром танкового батальйону. Воював на Південно-Західному, Центральному та 1-му Білоруському фронтах. Був тричі поранений. 

У червні 1942 р. переправлений за лінію фронту на чолі розвідувального-диверсійного загону, що діяв з травня 1942 р. у Київській, Чернігівській областях та у південній Білорусі.

Під командуванням К. С. Гнідаша було створено декілька партизанських загонів. Під безпосереднім його керівництвом був пущений під укіс 21 ешелон з живою силою і бойовою технікою ворога, затоплені на Дніпрі та Десні 10 пароплавів і 14 барж, знищено 30 автомашин і більше тисячі солдат і офіцерів ворога.

На початку вересня 1943 р. в окупованому Чернігові працювала рація підпільної групи Гнідаша.

У грудні 1943 р. Кузьма Савелійович на чолі розвідувального-диверсійної групи десантований до Білорусі. Лише за перший місяць бойової діяльності загону він виходив в ефір 90 разів. Передані ним розвідувальні дані допомагали радянській авіації наносити удари по фашистських об'єктах.

19 червня 1944 р. у бою з карателями біля м. Слонім Кузьма Гнідаш був оточений гітлерівцями. Захищаючись, особисто знищив близько 20-ти фашистських солдат. Був поранений в ногу, не маючи можливості рухатись, капіта Гнідаш наказав своїм людям іти далі, а сам з радисткою Кларою Давидюк залишився у замаскованій лісовій землянці. Однак карателі виявили землянку і тоді, не бажаючи здаватися у полон, патріоти підірвали себе гранатами.

Похований у м. Слонім Гродненської області (Білорусь). Поблизу білоруського міста Слонім біля лісової дороги стоїть скромний обеліск, який нагадує про героїчні подвиги радянських розвідників у роки Великої Вітчизняної війни. Тут поховані комуніст майор К.С. Гнідаш і старший сержант Клара Давидюк.

Наказом президії Верховної Ради СРСР ві 1945 р. «За зразкове виконання бойових завдань, командування на фронті, боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» майору Гнідашу Кузьмі Савелійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). 

Нагороди - Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу, два ордени Червоного Прапора, Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня.

. Свято шанують пам "ять відважного воїна його земляки В Салогубівському клубі створена кімната - музей К.С. Гнідаша На будинку, де народився і виріс Герой, та на приміщенні восьмирічної Салогубівської школи, де він навчався, встановлені меморіальні дошки ..

 

У Чернігові встановлено пам'ятний знак загиблому герою війни.

 

 

 

 

Інтернет-ресурси:

 

Гнідаш Кузьма Савелійович.- Вікіпедія

Гнідаш К.С.- Герои страны

 


Free website powered by Beep.com
 
The responsible person for the content of this web site is solely
the webmaster of this website, approachable via this form!